Лекції

ЛЕКЦІЯ І

ТЕМА: МОВОЗНАВСТВО ЯК НАУКА. ГАЛУЗІ МОВОЗНАВСТВА

МЕТА: з’ясувати, що являє собою мовознавство як наука, окреслити предмет та основні розділи мовознавства; засвоїти основні функції мови та методи дослідження мовознавства.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М.: Просвещение, 1987. – 335 с.

2. Семчинський С.В. Вступ до порівняльно-історичного мовознавства. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 352 с.

3. Ющук I.П. Вступ до мовознавства. – К.: Рута, 2000 .– 128 с.

План:

1. Предмет та основні розділи мовознавства.

2. Місце мовознавства в системі наук.

А) Мовознавство і гуманітарні (суспільні) науки

Б) Мовознавство і природничі науки

3. Методи дослідження мовознавства.

А) Робочі прийоми (процедури, методики) дослідження мовних одиниць

Основний зміст:

Мовознавство – наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників. Розрізняють конкретне і загальне мовознавство. Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці.  У межах загального мовознавства виділяють зіставне мовознавство. Мовознавство пов’язане як із суспільними, так і з природничими науками. Ці зв’язки є обопільними: результати мовознавчих досліджень використовуються іншими науками і навпаки.

Дослідні методи застосовуються до вивчення двох “зрізів” мови: синхронії і діахронії. Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Крім того, у лінгвістиці застосовують соціолінгвістичний, психолінгвістичний, математичний та інші методи.

Питання для самостійної роботи:

1. Порівняльно-історичне мовознавство.

2. Типологічне мовознавство.

3. Ареальна лінгвістика.

4. Функціональна лінгвістика.

5. Психолінгвістика.

6. Соціолінгвістика.

7. Когнітивна лінгвістика.

Ключові поняття:

загальне, конкретне, прикладне мовознавство; описовий, структурний, порівняльно-історичний, зіставний методи, дистрибутивний, компонентний, трансформаційний аналіз, аналіз за безпосередніми складниками; функція мови.

ЛЕКЦІЯ ІІ

ТЕМА: МОВА, ЇЇ ПРОБЛЕМИ І ФУНКЦІЇ

МЕТА: окреслити основні погляди науковців на природу мови, з’ясувати функції мови,  ознайомити з термінами “мова” , “мислення”, “мовлення”, виявити взаємовплив мови і мислення.

Основна література:

1.   Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.   Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.   Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Глазкова О.В., Колесник Д.М. Вступ до мовознавства.–Черкаси: ЧІТІ, 1999.–212с.

2. Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М., 1983. – 451 с.

3. Горох Г.В. Вступ до мовознавства. –Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002.– 198с.

4. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків, 2002. – 241 с.

5. Дубровина К.Н., Игнатьева М. М. Основы лингвистики. – М., 1994.– 199 с.

6.      Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 226с.

7.      Иванова К.А., Преображенская О. А. Введение в языкознание. – СПб: ТЭТУ, 1997. – 319 с.

План:

1. Мова як суспільне явище.

2. Мова як знакова система.

3. Функції мови.

4. Одиниці мови, їх функції.

5. Структура і система мови.

Основні зміст:

У мовознавчій науці відомо три погляди на природу мови: біологічний, психічний, суспільне. Більшість науковців інтерпретують мову як соціальне явище. Мова є однією зі знакових систем. Мовні знаки є умовними, довільними. Мова є універсальною, всеосяжною знаковою системою. Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Основними функціями мови є комунікативна і мисле творча, усі інші – похідні від головних ( фактична, репрезентативна, емотивна, експресивна, волюнтативна, естетична, метамовна, когнітивна, референтна, прагматична. Мова є системою. Кожна система має свою структуру. Мова має чотирирівневу будову і складається з чотирьох ярусів: фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонема, морфема, лексема, речення.

Питання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення поняття “мовний стан” і “мовна ситуація”.

2. Розкрийте зв'язок мови із суспільством.

3. Що таке мовна політика?

4. Яких мовних сфер торкається мовна політика?

5. У яких взаємозв’язках перебувають мова і народ; мова й індивід; мова і класи та інші соціальні групи; мова і надбудова?

6. Що таке професійна і територіальна диференціація мови?

7. Що розуміють під літературною мовою?

8. Якими рисами характеризується літературна мова?

9. У яких формах існують мови? Охарактеризуйте кожну з форм.

 

Ключові поняття:

природа мови, функції мови, мислення, свідомість, структура мови, система мови.

ЛЕКЦІЯ ІІІ.

ТЕМА: ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК МОВИ

МЕТА: дати уявлення про основні гіпотези про походження мови, з’ясувати закономірності розвитку мови, охарактеризувати зовнішні та внутрішні причини мовних змін.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків, 2002. – 241 с.

2. Дубровина К.Н., Игнатьева М. М. Основы лингвистики. – М., 1994.– 199 с.

3. Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень. –Луганськ: Альма-матер, 2002.–226с.

4. Иванова К.А., Преображенская О. А. Введение в языкознание. – СПб: ТЭТУ, 1997. – 319 с.

5. Камчатнов А.М., Николина М. А. Введение в языкознание.–М.,1999.– 211с.

6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

7.Норман Б.Ю. Основы языкознания. – Минск: Бел. Фонд Сороса, 1996. – 346 с.

План:

1. Проблеми походження мови.

2. Гіпотези про походження мови.

3. Закономірності розвитку мови.

4. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін.

Основний зміст:

Проблема походження мови є дуже складною. Припущення про походження мови роблять умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова немає пам’яток письма.

У ХУІІ-ХІХ ст. з’явилось кілька гіпотез походження мови – звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова, соціального договору, трудових вигуків, жестів, гіпотеза походження мови Ф. Енгельса, теорія моногенезу, полігенезу.

Розвиток мови загалом супроводжується постійними змінами. Усі зміни у мові зумовлені зовнішніми (економічний та суспільно-політичний розвиток, вплив різних історичних подій, прогрес у науці і техніці, розвиток культури) та внутрішніми причинами (вони виявляються у вигляді антиномій, тобто протиріч, що органічно притаманні мові й тому не можуть бути розв’язані остаточно).

 

Питання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність розвитку мови?

2. Чи з однаковою швидкістю змінюються різні рівні мовної структури?

3. Яка специфіка розвитку кожного з мовних рівнів?

4. Які характерні особливості розвитку та функціонування мови в первіснообщинному суспільстві?

5. Розвиток і функціонування мови у феодальному суспільстві.

6. Особливості функціонування мов у капіталістичному суспільстві.

7. Яка різниця між племінною мовою, мовою народності і національною мовою?

8. Що є результатом мовних контактів?

 

 

Ключові поняття:

Гіпотези походження мови, конвергенція, дивергенція, суперстрат, субстрат, адстрат, мовні антиномії.

ЛЕКЦІЯ ІV

ТЕМА: КЛАСИФІКАЦІЇ МОВ СВІТУ

МЕТА: дати основні відомості про різновиди класифікацій мов світу; визначити поняття мовної сім’ї; з’ясувати, які типи мов виділяють за типологічною класифікацією; схарактеризувати особливості ареальної та соціальної класифікації мов.

Основна література:

1.   Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.   Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.   Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1983. – 451 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної дисципліни, 2006. – 283 с.

3. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К.: Либідь, 2006. – 437 с.

4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

5. Ющук I.П. Вступ до мовознавства. – К.: Рута, 2000 .– 128 с.

План:

1. Різноманітність мов світу. Проблеми їх класифікації.

2. Генеалогічна класифікація.

3. Типологічна класифікація.

4. Ареальна (географічна) класифікація.

5. Соціолінгвістична (функціональна) класифікація.

 

Основний зміст:

Мови світу класифіковано за спорідненістю на основі діахронічного їх дослідження та за аломорфізмом й ізоморфізмом структури мовних одиниць на основі синхронічного дослідження мов. Мови класифікують за генеалогічними зв’язками, типом організації і суспільним статусом, поширеністю. За цими принципами виділяють генеалогічну, типологічну, ареальну, соціолінгвістичну класифікації.

Основою генеалогічної класифікації є спорідненість мов світу. За спільним структурними ознаками мови об’єднуються у типи, що взято за основу типологічної класифікації, у межах якої виділяють морфологічну, фонологічну та синтаксичну типологію. Ареальна класифікація пов’язана з вивченням розташування мов на карті світу. Соціолінгвістична класифікація мов передбачає поділ їх за використанням у межах держави і світу.

 

Питання для самостійної роботи:

1. Що є основою типологічної класифікації мов?

2. Охарактеризуйте групи мов за типологічною класифікацією.

3. На які типи поділяв мови А. Шлейхер?

4. Що вважає основою типологічної класифікації Е. Сапір?

5. Як можна визначити ступінь синтетичності мови?

6. Як ви розумієте поняття “аналітичні мови”?

7. Які типи мов виокремлюють за фонологічною типологією?

8. Які типи мов виокремлюють за синтаксичною типологією?

9. Чи бувають чисті типи мов?

 

Ключові поняття:

мовна сім’я, мовні універсалії, аглютинація, фузія, інкорпорація, ареальна класифікація, соціолінгвістична класифікація.

ЛЕКЦІЯ V

ТЕМА:  ПИСЬМО

МЕТА: з’ясувати, які існують види письма; визначити значення писемного виду мови в історії людства; охарактеризувати основні етапи історії письма.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної дисципліни, 2006.

2. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К.: Либідь, 2006. – 437 с.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М.: Просвещение, 1987. – 335 с.

4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

План:

1. Значення письма.

2. Типи начертального письма.

3. Предметне письмо.

4. Графіка й алфавіт.

5. Орфографія, її принципи.

 

Основний зміст:

Письмо – штучно створена система знаків, за допомогою якої фіксується і передається мовленнєва інформація. Письмо не зразу стало зручним і надійним засобом фіксування і передавання інформації. Воно удосконалювалося протягом тисячоліть у творчих пошуках і писемній практиці багатьох поколінь. Виникненню письма передує тривалий підготовчий період. До нього відносяться протописьмо – оптичні мнемонічні системи, предметне письмо кіпу, вам пум, ароко, камінцеве.

Етапами власне графічного письма стали піктографія, ідеографія та фонографія ( силабічне, консонантне, літерно-звукове).

Графіка – укпність усіх засобів письма, які використовуються для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх із звуками мови.

Орфографія – система правил відтворення звукового мовлення на письмі. Орфографія ґрунтується на певних принципах, які обумовлюють розроблення правил написання. Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний і диференційний.

Питання для самостійної роботи:

1. Сутність письма. Причини виникнення письма.

2. У чому полягає значення письма в історії суспільства?

3. Охарактеризуйте різновиди предметного письма.

4. Назвіть етапи розвитку графічного письма.

5. У чому полягають особливості звукового письма?

6. Які мови користуються силабічною системою письма?

7.Що таке консонантне письмо?

8. Розкрийте суть буквено-звукового письма.

9. Розкрийте сутність графіки. Що є предметом графіки?

10. Що є предметом орфографії?

Ключові поняття:

“предметне письмо”, піктографія, ідеографія, фонологічне письмо, алфавіти, графіка, орфографія, принципи орфографії.

ЛЕКЦІЯ VІ

ТЕМА: СИСТЕМА МОВИ. РОЗДІЛИ МОВОЗНАВСТВА

МЕТА: дати поняття “система мови” та “структура мови”,  охарактеризувати мовні рівні, а також одиниці мови; з’ясувати, що таке парадигматичні і синтагматичні відношення.

Основна література:

1.  Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.  Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.  Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 54-61.

2. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С.61-70.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 21-44.

4. Мазуркевич Л.В. Вступ до мовознавства. – К.: Вид-во НАУ, 2002. – 207 с.

5. Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики: Пер. з франц. – К.: Основи, 1998. – 324 с.

План:

1. Одиниці мови, їх функції.

2. Мовні рівні.

3. Структура і система мови.

5. Парадигматичні і синтагматичні відношення.

6. Розділи мовознавства.

 

Основний зміст:

Мова складається з одиниць різного функціонального призначення і значення. Це властиві певній мові звуки, слова, значущі частини слова (префікс, суфікс,корінь, інфікс, флексія, речення). Відповідно до членування мовного потоку на звуки, слова, їх значущі елементи і речення виділяють функціональні мовні рівні. Розрізняють кілька рівнів, які поділяються на нижчий ( мовні одиниці позбавленні плану значення) і вищі (обіймають такі мовні елементи, у яких є план вираження і план змісту).

Всередині кожного рівня його одиниці пов’язані системою. Це означає, що між нми існують певні відношення, які поділяють на два типи – парадигматичні і синтагматичні.

Відповідно до мовних рівнів у мовознавстві виділяють такі розділи: фонетику, лексикологію, граматику.

 

Питання для самостійної роботи:

1. Дайте тлумачення термінів структура мови і система мови. Чому необхідно розрізняти ці поняття?

2.Доведіть, що мова є системою.

3. Охарактеризуйте структуру мови.

4. Назвіть основні мовні одиниці. Які функції виконує кожна одиниця мови?

5. Які лінгвістичні дисципліни вивчають різні рівні мовної структури?

6. Чим різняться парадигматичні й синтагматичні види відношень між одиницями мови.

6. Дайте визначення термінів синхронія і діахронія.

7. У яких випадках виправданий суто діахронічний, а в яких суто синхронічний підходи до вивчення мови?

8. Чим відрізняються синхронія і діахронія від статики й динаміки?

9. Поясніть чергування [о], [е] з нулем звука із синхронічної і діахронічної точок зору.

 

Ключові поняття:

синтагматика,  парадигматика, система, рівень, структура.

 

ЛЕКЦІЯ VІІ

ТЕМА: ЗВУКИ МОВИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

МЕТА: з’ясувати місце фонетики у системі наук про мову; дати основні відомості про три аспекти вивчення звуків; забезпечення знань про класифікацію звуків мови та їх реалізацію в процесі мовлення.

Основна література:

1.  Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.  Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.  Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.  Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 109-141.

2.  Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 103-131.

3.  Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 31 – 53.

4. Мазуркевич Л.В. Вступ до мовознавства. – К.: Вид-во НАУ, 2002. – 207 с.

5. Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики: Пер. з франц. – К.: Основи, 1998. – 324 с.

План:

1. Фонетика – наука про звуки мови.

2. Три аспекти в характеристиці звуків мови.

3. Загальні відомості про класифікацію звуків: голосні та приголосні звуки.

Основний зміст:

Фонетика – розділ мовознавства, що вивчає звуки мовлення і членування мовленнєвого потоку.

Фонетика розглядає фізичні властивості звуків, способи їх творення, функціонування, процеси змін, зв'язки між звуковою і писемною формами мови. У фонетиці аналізуються і такі одиниці звукової мови, як склад слова і наголос. Дослідження всього цього становить предмет фонетики.

Звук мови як коливання хвиль у повітряному просторі утворюється (вимовляється) завдяки дії відповідних органів людини, чується мовцем та його співрозмовниками і сприймається у звуковому комплексі, за яким закріплено певний зміст. Така природа і функціонування звука мови зумовили різноаспектний підхід до його вивчення. Звук розглядається як явище: (1) фізичне (акустичне), (2) анатомо-фізіологічне, (3) лінгвістичне. Тільки врахування ознак такої потрійної характеристики звуків допомагає скласти певне уявлення про звуки мови, своєрідність їх матеріальної сутності, утворення і функції у мові.

Питання для самостійної роботи:

1.Чим займається експериментальна фонетика?

2. У чому полягає сутність звука?

3. Які акустичні параметри притаманні звукам?

4. Що є основою тембру?

5. Охарактеризуйте нижній, середній і верхній поверхи мовленнєвого апарату.

6.У чому виявляється артикуляція звука?

7. Чим відрізняється артикуляційна база від перцептивної?

8. Охарактеризуйте особливості творення голосних і приголосних звуків.

9. За якими параметрами класифікуються голосні звуки?

Ключові поняття:

звук, фонема, диференційна ознака, інтегральна ознака фонеми, асиміляція, дисиміляція, акомодація, дієреза, гаплологія, епентеза, метатеза, субституція, редукція, протеза, фонема, диференціальні, інтегральні ознаки фонем.

ЛЕКЦІЯ VІІІ

ТЕМА: ФОНЕТИЧНЕ ЧЛЕНУВАННЯ МОВИ

МЕТА: дати поняття про склад; забезпечення знань про дифтонги та трифтонги, а також наголос як фонетичне явище.

Основна література:

1.  Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.  Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.  Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

План:

1. Поняття про склад.

2. Дифтонги . Трифтонги.

3. Наголос як фонетичне явище.

4. Проклітики і енклітики. Такт (фонетичне слово).

5. Інтонація.

 

Основні проблеми:

Мовленнєвий потік членується на сегментні і суперсегментні фонетичні одиниці. До сегментних одиниць, які у мовленнєвому ланцюжку утворюють окрему ланку, належать звуки, склади, дифтонги, такти, фрази. Суперсегментними одиницями, що у потоці мовлення накладаються на існуючі сегментні, є наголос, інтонація, паузи.

Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузою. Фраза розпадається на такти – частину фрази, об’єднану одними наголосом.  Такти членуються на склади. Склад  у свою чергу складається зі звуків – мінімальних фонетичних одиниць.

Склад – об’єднувана вимовою фонетична одиниця, що складається з голосного і прилеглих до нього приголосних або лише голосного звука. Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги, сонорна.

Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Розрізняють словесний (динамічний, музикальний, кількісний), фразовий, логічний та емфатичний наголос. Членування мовлення на фонетичні відрізки пов’язане з інтонацією, яка складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

 

Питання для самостійної роботи:

1. На які відрізки фонетично членується мовленнєвий потік?

2. Дайте визначення фрази. Якими властивостями характеризується фраза?

3. Що таке такт. Який синонім вживається до слова такт?

4. Що вважають мінімальною одиницею мовленнєвого потоку?

5. Які теорії складу існують у мовознавстві? Які типи складів вам відомі?

6. Дайте визначення монофтонга і поліфтонга. Які різновиди поліфтонгів є у мовах світу?

 

Ключові поняття:

склад, наголос, дифтонги, трифтонги, проклітики, енклітики, такт (фонетичне слово), інтонація.

 

 

 

 

ЛЕКЦІЯ ІХ

ТЕМА: ФОНЕТИЧНІ ПРОЦЕСИ

МЕТА: з’ясувати, що таке фонетичні зміни; дати основні відомості про позиційні та комбінаторні зміни; забезпечення знань про звукові фонетичні закони.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.  Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 109-141.

2.  Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 103-131.

3.  Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 31 – 53.

4. Мазуркевич Л.В. Вступ до мовознавства. – К.: Вид-во НАУ, 2002. – 207 с.

5. Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики: Пер. з франц. – К.: Основи, 1998. – 324 с.

План:

1. Фонетичні зміни (фонетичні процеси).

2. Позиційні зміни.

3. Комбінаторні зміни.

4. Інші види звукових змін.

Основний зміст:

Оскільки звуки мовлення вимовляються не ізольовано, а в звуковому потоці, то вони можуть зазнавати певних змін. Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними (редукція голосних: кількісна, якісна, оглушення прикінцевих дзвінких приголосних, протеза). Зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, – комбінаторні. До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Крім комбінаторних та позиційних, існують такі фонетичні процеси, які не залежать ні від оточення звука, ні від його позиції. Такі зміни називають спонтанними. Наслідком спонтанної зміни завжди є повне зникнення в мові певного звука.

Питання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте такі фонетичні процеси, як дисиміляція, метатезі і епентеза.

2. Що таке гаплологія, діереза та стяжіння?

3. Охарактеризуйте спонтанні звукові зміни.

4. У чому полягає відмінність між історичними та живими звуковими змінами?

5. Яку роль відіграють фонетичні закони?

6. Що таке конвергенція і дивергенція звуків?

Ключові поняття:

звук, фонема, диференційна ознака, інтегральна ознака фонеми, асиміляція, дисиміляція, акомодація, дієреза, гаплологія, епентеза, метатеза, субституція, редукція, протеза.

ЛЕКЦІЯ Х

ТЕМА: ЛІНГВІСТИЧНИЙ (ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ) АСПЕКТ У ХАРАКТЕРИСТИЦІ ЗВУКІВ МОВИ

МЕТА: з’ясувати значення фонології, як мовознавчої науки про фонемний склад мов; дати основні відомості про лінгвістичний аспект вивчення звуків; забезпечення знань про фонеми.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 109-141.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 103-131.

4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 31 – 53.

План:

1. Поняття фонеми. Фонема і звук.

2. Фонема та її алофони.

3. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.

4. Фонологічна система.

 

Основний зміст:

Третім аспектом у вивченні звука є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Для того, щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією. Функцію розрізнення виконує фонема – мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання і розрізнення значеннєвих одиниць – морфем і слів.

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) та недиференційні ( інтегральні) ознаки. У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними та слабкими. У мові виступають не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або алофонами – звукові різновиди фонеми, які реалізуються і її варіаціях і варіантах.

Усі фонеми певної мови утворюють її фонологічну систему. Кожна мова має свою специфічну фонологічну систему. Її своєрідність обумовлена характером,Ж якістю і кількістю фонем.

Питання для самостійної роботи:

1. Чим відрізняються погляди на фонему Ленінградської і Московської фонологічних шкіл?

2. Які українські мовознавці займаються дослідженням фонологічної системи мови?

3. Чим різняться трактування фонеми І.О.Бодуеном де Куртене, Л.В.Щербою і М.С.Трубецьким?

4. Охарактеризуйте функції фонем.

5. Чим відрізняються фонеми від звуків?

6. Що таке алофони фонеми?

7. Що таке нейтралізація протиставлення фонем?

8. У чому полягає різниця між диференційними та інтегральними ознаками фонеми?

9. Чому напівпом’якшені приголосні є окремими фонемами?

10. Визначте фонемний склад української мови.

 

Ключові поняття:

звук, фонема, диференціальні, інтегральні ознаки фонем.

 

 

ЛЕКЦІЯ ХІ

ТЕМА: СЛОВО ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Мета: з’ясувати місце лексикології у системі наук про мову; визначити, з яких наукових дисциплін складається лексикологія в її широкому тлумаченні; дати основні відомості про слово; виявити основні ознаки слова; дати визначення лексичного значення слова; проаналізувати типи лексичних значень слова.

Основна література:

1.   Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.   Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.   Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.  Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 109-141.

2.  Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 103-131.

3.  Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 31 – 53.

4. Мазуркевич Л.В. Вступ до мовознавства. – К.: Вид-во НАУ, 2002. – 207 с.

5. Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики: Пер. з франц. – К.: Основи, 1998. – 324 с.

План:

1. Лексикологія. Лексикологічні науки.

2. Слово як одиниця мови.

3. Слово і лексема.

4. Значення слова.

5. Лексико-семантичні категорії.

Основний зміст:

Лексикологія – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови). Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. До лексикології в широкому розумінні цього терміна належать такі науки: власне лексикологія, семасіологія, ономасіологія, етимологія, фразеологія, ономастика, лексикографія.

Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і текст). Основними ознаками слова є самостійність, формальна цілісність, ідіоматичність.

Лексема – слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форми. Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Слово має лексичне, конотативне і контекстуальне значення.

Слова у мові можуть мати одне значення (моносемічні) і декілька значень (полісемічні).

Питання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте слово як одиницю мови.

2. Чим відрізняються повнозначні слова від службових?

3. Які частини мови належать до проміжних типів слів?

4. Які слова є перехідними?

5. Яка різниця між словоформою і алолексом?

6.У чому полягає сутність референції?

7. Чим відрізняються власні і загальні назви?

8. Що таке внутрішня форма слова?

Ключові поняття:

лексикологія, слово, лексема, значення слова, лексико-семантичні категорії.

ЛЕКЦІЯ ХІІ

ТЕМА: РОЗВИТОК ЛЕКСИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ

Мета: з’ясувати причини мовних змін; визначити, у чому полягає відмінність між історизмами та архаїзмами; дати визначення неологізмів, табу та евфемізмів.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 182-201.

2. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 181-193.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 184-200.

4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 63 – 71.

5. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 124-136.

6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – M., 1987. – С. 85-116.

 

План:

1. Лексика мови з погляду походження.

2. Запозичення.

3. Застаріла лексика.

4. Неологізми.

5. Табу, евфемізми

Основний зміст:

Розвиток лексичної системи мови відбувається досить активно. Виявами розвитку лексичної системи є зміна значення слова, перехід лексем до розряду застарілих, поява нових слів, запозичення лексем з інших мов, заборона вживання певних слів, а також зникнення лексем.

Відповідно до причин,  з яких слова стають застарілими, їх поділяють на історизми та архаїзми. Неологізми – слова, створені для позначення нових реалій дійсності. За походженням слова поділяються на споконвічні (питомі) і запозичені. Запозичення бувають прямі і переносні. Табу – заборона використання певних слів, зумовлена моральними, культурними факторами. Евфемізми – слова, які використовують замість татуйованих лексем.

Питання для самостійної роботи:

1. Які причини історичних змін у лексиці.

2. Які слова називаються архаїзмами?

3. Яка відмінність між архаїзмами та історизмами?

4. Назвіть групи лексичних архаїзмів.

5. Що таке семантичні архаїзми?

6. Які слова називають неологізмами? Які різновиди неологізмів ви знаєте? Що таке авторські неологізми?

7. Чому деякі слова зазнають табуювання?

8. Що таке евфемізми?

 

Ключові поняття:

питома та  запозичена лексика, історизми, архаїзми, неологізми, табу, евфемізми.

ЛЕКЦІЯ ХІІІ

ТЕМА: РОЗДІЛИ ЛЕКСИКОЛОГІЇ

МЕТА: з’ясувати, на які розділи поділяється лексикологія; охарактеризувати типи словників.

Основна література:

1.   Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.   Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.   Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

2. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

5. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – M., 1987.

7. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988. – 234 с.

План:

1. Ономастика.

2. Фразеологія.

3. Етимологія.

4. Лексикографія.

 

Основний зміст:

Дослідженням слова, крім лексикології, займаються й такі лінгвістичні дисципліни, як семасіологія, ономасіологія, ономастика, етимологія, фразеологія, лексикографія.

Семасіологія – розділ лексикології, що вивчає закономірності відображення певним звучанням певного предмета чи явища об’єктивної дійсності. Ономасіологія – розділ лексикології, який вивчає принципи і способи номінації. Ономастика – розділ лексикології, що досліджує сутність, специфіку, будову, групування, походження, закономірності функціонування та розвиток власних назв. Етимологія – розділ лексикології, який досліджує походження слів. Фразеологія – розділ лексикології, який вивчає неподільні, цілісні за значенням сполучення слів, які відтворюються в мовленні. Лексикографія – розділ мовознавства, присвячений теорії і практиці укладання словників.

Питання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте семасіологію як розділ лексикології.

2. Що є об’єктом вивчення ономасіології?

3. У чому полягає специфіка ономастики?

4. На які принципи спираються під час етимологічних досліджень слів?

5. Що є предметом вивчення фразеології?

6. Що таке лексикографія? Що є предметом теоретичної лексикографії?

7. Чим відрізняються енциклопедичні словники від мовних?

8. Охарактеризуйте основні види одномовних словників.

9. Якими способами розміщують матеріал у словниках?

 

Ключові поняття:

ономасіологія, ономастика, фразеологія, класифікація фразеологізмів,  етимологія, лексикографія, словники.

 

ЛІТЕРАТУРА:

ЛЕКЦІЯ ХІV

ТЕМА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАМАТИКИ

Мета: сформувати поняття про граматичну будову мови як універсальне явище; з’ясувати місце граматики у системі наук про мову; визначити об’єкт і розділи граматики; дати основні відомості про граматичне значення, граматичні категорії, граматичні форми слова.; засвоїти критерії виділення частин мови.

Основна література:

1.  Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.  Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.  Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

2. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

5. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – M., 1987.

7. Харченко С.В. Вступ до мовознавства. – К: Вид-во НАУ, 2004. – 346 с.

План:

1. Предмет і розділи граматики.

2. Граматична форма слова.

3. Граматичне значення слова.

4. Поняття граматичної категорії.

 

Основний зміст:

Граматична організація мови представлена одиницями морфологічного і синтаксичного рівнів. Кожна така одиниця має сукупність граматичних значень, об’єднаних у граматичні категорії, які набувають матеріального вираження за допомогою певних граматичних способів. Граматичні значення і граматичні способи реалізуються у граматичних формах. Граматичне значення – абстрактне значення, яке характерне групам слів і має регулярне формальне вираження. Виокремлюють два різновиди граматичного значення – реляційне, або словозмінне, та дериваційне, або словокласифікуюче.

Усі ознаки, властивості об’єктивної дійсності узагальнені в граматичних значеннях, утворюють граматичні категорії – сукупність однотипних граматичних значень, об’єднаних певним змістом.

Питання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність граматичного значення?

2. Чим граматичне значення відрізняється від лексичного?

3. Що таке граматична категорія і граматична форма?

4. Що необхідно враховувати при визначенні граматичної категорії?

5. Як класифікують граматичні категорії?

6. Розкрийте поняття “граматичний спосіб”.

7. Що таке лексико-граматичні розряди (категорії)? Чим вони відрізняються від граматичних категорій?

 

Ключові поняття: морфологія, синтаксис, дериватологія, класифікаційні (словотворчі, дериваційні), реляційні категорії, лексико-граматичний розряд.

ЛЕКЦІЯ ХV

ТЕМА: МОРФЕМА І СЛОВОФОРМА

Мета: з’ясувати місце словотвору в системі наук про мову; визначити предмет вивчення словотвору; дати основні відомості про морфему; забезпечити знання про морфемну структуру слова та види морфем; дати визначення морфеміки та морфонології.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Аракин В.Д. Типология языков и проблема методического прогнозирования. – М.: Высшая школа, 1989. – 374 с.

2. Білецький А.О. Про мову, мовознавство. – К.: АртЕк, 1996. – 89 с.

3. Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1983. – 451 с.

4. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2002. – 241 с.

5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М.: Просвещение, 1987. – 335 с.

6. Луценко H.A. Ввведение в лингвистику слова. – Горловка: ГГПИИЯ, 2003.–186 с.

План:

1. Морфологічна будова слова. Поняття морфеми.

2. Види морфем.

3. Фонологічна структура морфем. Поняття морфонології.

4. Словозмінна (реляційна) і словотвірна (дериваційна) функції афіксів. Поняття формотворчих афіксів.

5. Продуктивні і непродуктивні, активні і пасивні афікси.

Основний зміст:

Морфема –мінімальна двостороння одиниця мови. Морфеми виділяють шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Морфема, яка немає матеріального вираження називається нульовою. Морфеми мають три основні типи значень: речове, реляційне, дериваційне.

Морфеми поділяються на сегментні (виділяються шляхом сегментування лінійної одиниці – слова) і несегментні (не можливо вичленити сегментуванням слова). Сегментні морфеми поділяються на корені й  афікси (префікс, суфікс, постфікс, флексія, інтерфікс, інфікс, циркумфікс, транс фікс). До несегментних морфем належать нульова морфема і суперсегментні морфеми (морфеми наголосу і тону). Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.

Морфеміка – розділ мовознавства, який вивчає типи й структуру морфем. Морфонологія – розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем різного типу й використання фонологічних відмінностей для морфологічних цілей.

Усі афікси поділяються на продуктивні і непродуктивні, активні і пасивні.

Питання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність морфеми?

2. Які типи значень властиві морфемі?

3. Що таке аломорф?

4. Охарактеризуйте групи афіксів, які виокремлюються за місцем у слові відносно кореня.

5. Що вивчає морфеміка?

6. Що вивчає морфонологія?

7. У чому полягає сутність словотвірного типу?

 

Ключові поняття:

Морфема, аломорф, корінь, афікс, морфеміка, морфонологія

ЛЕКЦІЯ ХVІ

ТЕМА: СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ

Мета: дати уявлення про морфологічні процеси; проаналізувати синтетичні та аналітичні способи вираження граматичних значень.

Основна література:

1.  Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2.  Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3.  Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Белая А.С. Введение в языкознание. – Нежин: НГПУ, 2000. – 33 с.

2. Білецький А.О. Про мову, мовознавство. – К.: АртЕк, 1996. – 89 с.

3. Вендина Т.И. Введение в языкознание. – М., 2001. – 264 с.

4. Герета Н.М., Торчинський М.М. Вступ до мовознавства. – К.: Товариство “Знання”, 2000. – 315 с.

5. Глазкова О.В., Колесник Д.М. Вступ до мовознавства.–Черкаси: ЧІТІ, 1999.–212с.

6. Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М., 1983. – 451 с.

7. Горох Г.В. Вступ до мовознавства.– Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002.– 198с.

План:

1. Морфологічні процеси.

2. Способи вираження граматичних значень

2.1.Синтетичні способи вираження граматичних значень.

2.2. Аналітичні способи вираження граматичних значень.

Основний зміст:

Морфемний склад слова в процесі розвитку мови може зазнавати змін. Сучасна морфемна структура деяких слів не збігається зі структурою, що була властива їм у момент утворення. Це зумовлено деетимологізацією, відривом мотивованого сова від мотивуючого, семантичною та фонетичною зміною мотивованого слова. Розрізняють такі зміни морфемного складу слова, як опрощення, пере розклад, ускладнення, декореляція.

У кожній мові граматичні значення слова виражаються певним способом. Залежно від використовуваних мовних засобів розрізняють два типи способів вираження граматичних значень – синтетичні (афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, суплетивізм, синтаксичне словоскладання, наголос) та аналітичні (службові слова, порядок слів, інтонація).

Питання для самостійної роботи:

1. Які способи вираження граматичних значень належать до синтетичніих?

2. Чим відрізняються аглютинація і фузія?

3. Які способи вираження граматичних значень належать до аналітичних?

4. У чому полягає сутність словотвірного типу?

5. Що вивчає морфонологія?

 

 

Ключові слова:

Морфемний склад, морфемна структура, синтетичний та аналітичний спосіб вираження граматичних значень, афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, суплетивізм, синтаксичне словоскладання, наголос, службові слова, порядок слів, інтонація.

ЛЕКЦІЯ ХVІІ

Тема: ЧАСТИНИ МОВИ

Мета: сформувати поняття про частини мови як про засіб категоризації явищ реального світу, показати різницю в розумінні й інтерпретації дійсності, яка виявляється в наявності різних частин мови в різних мовах світу.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

2. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

3. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

4. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків, 2002. – 241 с.

5. Дубровина К.Н., Игнатьева М. М. Основы лингвистики. – М., 1994.– 199 с.

6. Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 226 с.

План:

1. Поняття частин мови.

2. Критерії виділення частин мови.

3. Частини мови в різних мовах.

4. Характеристика основних частин мови.

 

Основний зміст:

Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднані спільністю загального граматичного значення і його формальних показників. На сучасному етані виокремлюють три основні критерії класифікації частин мови: семантичний, формально-граматичний, синтаксичний, допоміжним є словотвірний. В кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. Відмінності в частинах мови стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови.  Кожна частина мова характеризується специфічними ознаками.

Система частин мови не жорстка. Є гібридні слова, які поєднують ознаки декількох частин мови; має місце перехід слів із однієї частини мови до іншої.

Питання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення частин мови.

2. Які основні критерії виокремлення частин мови вам відомі?

3. Які допоміжні критерії використовуються для визначення частин мови?

4. У чому полягає проблема провідного критерію?

5. Де зародилося вчення про частини мови?

6. Звідки бере свій початок європейська традиція класифікації слів за частинами мови?

7. Чи можна побудувати однакову для всіх мов систему частин мови?

8. У чому полягає специфіка частин мови в різних мовах світу?

9. Охарактеризуйте частини мови, вказуючи на їх основні ознаки.

 

Ключові поняття:

частини мови, іменник, прикметник, дієслово, вербоїд, прислівник, займенник, прийменник, післяйменник, артикль, частка, сполучник, предикатив, формально-граматичний (морфологічний), семантичний, синтаксичний критерії.

 

ЛЕКЦІЯ ХVІІІ

ТЕМА: СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ

Мета: дати основні відомості про словосполучення, речення, синтагму, текст; з’ясувати типи синтаксичних зв’язків у словосполученні; забезпечити знання про структурно-граматичний поділ речення, актуальне членування речення та структурні типи речень; визначити перехід від мови до мовлення.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. . Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 226 с.

2. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

3. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків, 2002. – 241 с.

4. Дубровина К.Н., Игнатьева М. М. Основы лингвистики. – М., 1994.– 199 с.

План:

1. Синтаксис.

2. Словосполучення.

3. Поняття про синтагму.

4. Речення як комунікативна одиниця.

5. Текст.

Основний зміст:

Основними одиницями синтаксису є словосполучення, синтагма і речення. Деякі сучасні науковці виділяють текст як одиницю синтаксису. Перехід від мови до мовлення – це перехід від статичної системи слів з їхніми лексичними й граматичними  значеннями до динамічного розташування їх у певному лінійному порядку, тобто шлях до речення лежить через словосполучення.

Словосполучення – синтаксична одиниця, яка утворилась поєднанням слів за допомогою підрядного граматичного зв’язку.  Здатність слів сполучатись між собою називають валентністю.  Розрізняють граматичну і лексичну валентність. Виокремлюють три типи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання. Особливою формою зв’язку слів у словосполученні є ізафет.

Синтагма є окремою мовленнєвою одиницею. Вона має план вираження і план змісту. Основою інтонаційного поділу речення на синтагми є семантична та синтаксична єдність відрізків речення.

Реченню властива відносна самостійність, оскільки воно виражає закінчену думку і відділяється у мовленні від інших речень паузою. Розрізняють п’ять синтаксичних категорій речення: синтаксичного часу, синтаксичного способу, об’єктивної модальності, суб’єктивної модальності, предикативності.

Виокремлюють такі компоненти тексту: над фразова єдність, абзац, дискурс. Пов’язаність тексту називають когезією.

Питання для самостійної роботи:

1. Яку синтаксичну конструкцію називають словосполученням?

2. Поясніть, що таке валентність. Яка різниця між актантами і сирконстантами?

3. На які групи поділяють словосполучення за структурою?

4. Які питання теорії словосполучення є дискурсивними?

5. У чому полягає сутність речення?

6. Назвіть основні властивості речення, які відрізняють його від словосполучення.

7. Яка роль інтонації в оформленні речення?

8. Які два аспекти виділяють у реченні?

9. На які типи поділяються речення за структурою.

Ключові поняття: словосполучення, речення, валентність, актанти, прості, складні, комбіновані словосполучення, узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання, ізафет, предикативність, модальність, диктум, пропозиція, тема, рема..

 

mooCow mooCow mooCow
mooCow